27/11/2012 IX З'їзд Федерації роботодавців України
Виступ Дмитра Фірташа на IX з'їзді Федерації роботодавців України
Доброго дня.Сьогодні дійсно дуже важлива подія не тільки для Федерації роботодавців, це і для України дуже важлива подія. Я бачу, сьогодні в залі присутні досить багато людей. Уряд присутній, державні монополії. На жаль, зараз спізнюється Микола Янович, але я сподіваюся, він до нас підключиться. Вже міністр економіки тут сидить в залі. Спасибі вам, що прийшли. Це говорить тільки про те, що в країні відбуваються дуже важливі зрушення для нас з вами. Я вважаю, що присутність таких людей, такого зібрання, участь профспілок, уряду та роботодавців, все це говорить про те, що ми поодинці не можемо впоратися з тими викликами, які перед нами сьогодні стоять. Нам треба вирішувати ці завдання спільно. Якщо ми подивимося на нинішню ситуацію, то побачимо, що в світі за останні півроку було більше державних страйків, ніж за всі останні 60 років. Якщо подивитися на іншу статистику, то видно, що навіть не те що в Україні, навіть в деяких європейських країнах безробіття молоді становить 50%. Україну це теж не оминуло: кожна п'ята молода людина не має роботи. Тобто ніде влаштуватися на роботу. Тому я вважаю, що ми не можемо стояти осторонь, бізнес повинен бути відповідальним за ці процеси. Бізнес повинен думати про те, як створювати робочі місця.
Наша з вами основна і першочергова задача – це створення робочих місць, тому що тільки тоді, коли ми створюємо робочі місця і створюємо виробництво, у нас виходить досить потужне наповнення бюджету країни. Я вам хочу повідомити таку цифру, вона, можливо, не є дуже гарною (погано, що немає прем'єр-міністра), але я можу сказати, що за третій квартал 2012 року ми отримали інвестицій в країну практично в п'ять разів менше, аніж за 2011 рік. Це говорить про те, що інвестиції з країни йдуть. Якщо інвестиції йдуть з країни, нам треба знаходити рішення. Нам треба ці інвестиції повернути назад, бо це наша стабільність.
Я довго думав, як побудувати свій виступ, враховуючи, що регламент виступів досить стислий, і вирішив проговорити головні питання. Можна сьогодні критикувати уряд, можна було б розповідати про багато проблем. Я думаю, що всі ці проблеми нам з вами сьогодні відомі. Мало того: на всіх радах, які ми з вами проводили, я говорив, говорю і буду говорити, що страйки – це добра справа. Це добре – виступати і говорити, але нам потрібні рішення. Тому що ми люди справи. Нам потрібно мати розуміння. Нам потрібно розуміти, як ми вирішуємо свої проблеми. Тому я б запропонував, що я вступлю відразу з конкретною пропозицією і буду розповідати, що треба зробити і яке наше бачення, бачення Федерації роботодавців з приводу тих чи інших рішень.
Ми знаємо сьогодні, що найголовніша проблема для нас – це те, що держава вимиває у нас обігові кошти. Якщо ми порахуємо, скільки сьогодні вимито обігових коштів, то це, ймовірно – я не буду зараз стверджувати на сто відсотків, але можу сказати, що 40 млрд. гривень – це неповернений ПДВ. При цьому десь близько 16 млрд. – це переплата податку на прибуток. Це досить серйозна цифра. Чому? Тому що це вимиті гроші з обороту підприємств. Ми всі, присутні тут сьогодні, знаємо цю велику і серйозну проблему. Ми чудово розуміємо, що сьогодні означає запозичення грошей на ринках. Тобто, грубо кажучи, запозичення кредитів дуже дороге. Якщо брати в гривні – це 24% річних. Якщо брати у валюті – це 12% річних. Тобто, сьогодні ми відчуваємо досить велику проблему – як промисловість і як бізнес – в тому, що у нас не вистачає обігових коштів.
На жаль, є підприємства, які мають рентабельність сьогодні на рівні 12, 14, до 15%. Про що це говорить? Це говорить про те, що якщо ми беремо з вами на рубль виробленого товару, ми одержуємо назад тільки на 80 копійок готового продукту, тому що 20% закладено в ПДВ. Отже, для того щоб не зупинитися, ми йдемо знову в банк, беремо кредит, вішаємо на себе навантаження. Це навантаження погіршує і без того складну нашу ситуацію. І виходить, що ми отримуємо ще меншу рентабельність. І врешті-решт у нас виходить ситуація, коли нам нічого вже заставляти, і ні з чим йти у банк – це вже абсурдна ситуація. І в такому випадку говорити про робочі місця дуже складно. Тому ми маємо досить зрозумілу і конкретну пропозицію. Вона ні в якому разі не революційна – в історії України це було вже не раз. Ми маємо чітку пропозицію, у Федерації роботодавців ми вже її проголосували. Це рішення було непросте, було складне, але воно реальне.
Якщо ми прийдемо сьогодні до уряду і скажемо "поверніть гроші!" – це неможливо, тому що в бюджеті грошей немає. І що б ми з Вами не говорили, як би ми не обговорювали, ми всі розуміємо, що реалії інші. Тому у нас пропозиція проста – випустити ПДВ-облігації. Вони дадуть два рішення: перше: це будуть не безкоштовні гроші для підприємств, тобто ми на них будемо мати якусь процентну ставку, і ми зможемо якось компенсувати свої збитки. Друге – у нас з'являться якісь можливості, які ми зможемо з вами разом реально використовувати: якісь застави, якісь кредити. Ми отримаємо якийсь інструмент, що буде працювати, під який можна буде знаходити ресурсну базу. Так, це не ідеальне рішення, але, принаймні, це краще, ніж нічого не робити. Тому ми б наполягали, просили б уряд (ось тут сидить міністр економіки), я б просив включитися, якщо можна. Лист ми написали, у нас пройшла попередня зустріч з Прем'єр-міністром напередодні з'їзду, ми з ним обговорили серйозні питання, досконально пройшли. Ми домовилися заздалегідь, що будемо обговорювати на з'їзді і після з'їзду, в Кабінеті міністрів – там буде ухвалено рішення про те, як ми вчинимо. Таким чином, наше велике прохання – підтримайте нас як уряд. Це буде для всіх добре. Я вважаю, що це буде для всіх добре, і для нас як для роботодавців, це буде рішення, можливо, не 100%, нехай половинчасте, але ми точно щось вирішимо.
Друге питання – це, як мені здається, ринки збуту. Питання болюче для всіх, і на всіх радах, які ми проводили й проводимо, ми стикаємося ось із чим. Мова йде про держзакупівлі.
Якщо ми подивимося на сьогоднішню ситуацію, то побачимо що бюджет держзакупівель – це 300 млрд. гривень, а якщо подивитися на частку в ньому вітчизняного виробника, то це мізерія – не більше 20-25%. Бюджет дає заробляти іншим виробникам, але не власному українському виробникові. Я нічого не маю проти чужих, але, врешті-решт, ми повинні свій ринок захищати! Якщо ви подивитеся статистику, то в Америці частка імпорту в держзакупівлях становить лише 32%, в Японії – 28%, Росія з наступного року теж звертає на це увагу. Чому ми як українські підприємства, як українська держава не можемо звернути на це увагу і віддати пріоритет своїм підприємствам? Якщо ми хоча б на 50% поліпшимо ситуацію, це дуже укріпить нашу позицію, тому що це буде серйозне поповнення бюджету, це будуть відразу робочі місця.
Коли ми говоримо про створення нових робочих місць, потрібно при цьому розуміти, що у нас ще є проблема в утриманні робочих місць, які у нас є сьогодні. Тому я вважаю, в першу чергу, це питання внутрішнього ринку – ми зобов'язані його тримати і ним займатися, це стосується не тільки державних підприємств. Я хотів би звернутися до всіх роботодавців України: ми намагалися у Федерації роботодавців проговорити, створити якусь власну біржу, щоб ми могли не тільки розраховувати на якусь частину 300 млрд. державних закупівель, але й щоб наші українські виробники могли один в одного купувати пріоритетну українську продукцію, якщо для цього є можливість. Якщо ціна відповідає якості, звичайно, було б правильно для нас це зробити. Для нас це найважливіший, найважливіший момент!
Другий момент – це зовнішні ринки. Для нас сьогодні зовнішні ринки – це є дуже серйозне питання.
Що сьогодні відбувається в світі? Навколо нас є ЄС, є Митний союз, є ще якісь реалії життя. Ми не розуміємо, що таке Митний союз: вони продукують купу постанов... Ось вчора ввечері у нас була Міжнародна координаційна рада, в цій раді взяли участь представники багатьох країн. І всі кажуть: ми не розуміємо половину, але, правда, тут є наші російські друзі, які можуть розповісти, що це таке, і відповісти на багато питань, які ми не до кінця розуміємо. Але мені здається, що нам було б непогано створити якусь координаційну групу, яка могла б діяти між підприємцями та урядом, щоб можна було оперативно реагувати на ці речі, щоб ми розуміли, що у нас відбувається.
Третя важлива задача, це, я вважаю, змінити законодавство. Законодавство сьогодення, за яким ми живемо, працює не на виробника, а навпаки. За цими законами не вигідно в Україні виробляти товар, вигідно його завозити ззовні. Українська законодавча база сьогодні працює проти українського виробника, це вже факт, ми це бачимо і розуміємо. Ось тут сидить, наприклад, пан Гіршфельд, який має своє виробництво, і він може підтвердити, що знаходиться у роздумах: куди йому переводити своє виробництво. Чому? Тому, що імпортні мита на ввезення технологій, на ввезення устаткування у нас великі, і в той же час за ввезення готової продукції – немає ніяких мит. Скажіть мені, що відбувається? Чому ми не можемо змінити? Я розумію, що ми в СОТ, я розумію, що є наші зобов'язання. Але не вирішувати цю проблему не можна.
Ми повинні захистити свій ринок. Ми зобов'язані це зробити. Я сьогодні міг би набрати десять-двадцять варіантів і двадцять питань, які можна було б запропонувати для обговорення. Але мені здається, що краще зробити менше пропозицій, але отримати якісніший результат. Тому перше – це ПДВ; друге, я вважаю, це держзакупівлі і ринок – це важливі питання. І звичайно, якщо б мене запитали, які у нас є перспективи, то я б сказав: ми маємо два найсерйозніших за перспективністю напрямки: перший – це сільське господарство, і друге – малий і середній бізнес. Якщо ми подивимося сьогодні на бюджет країни, то побачимо, що 350 компаній в країні наповнюють 85% бюджету, і тільки 15% наповнює малий і середній бізнес. Якщо ж ми подивимося статистику європейських країн, то там, як правило, 40-50 і вище – частка малого та середнього бізнесу в бюджеті.
Я впевнений, що у нас досить великий потенціал для того, щоб розвивати і розбудовувати всередині свої можливості. Так, звичайно, сьогодні велике і основне навантаження лежить на великому бізнесі, на великих підприємствах, але, врешті-решт, їх резерви вже вичерпалися. Вони не мають того запасу, який може тримати на собі бюджет. Тому, якщо ми хочемо мати перспективу росту, нам необхідно розвивати нові підприємства малого і середнього бізнесу. Досить порівняти витрати на створення робочого місця на великих підприємствах з вартістю створення робочого місця середнього та малого бізнесу – це в рази менше, і набагато легше вирішити це питання.
Тому моя думка, що ми повинні приділити малому і середньому бізнесу досить багато уваги. Що таке приділити малому і середньому бізнесу увагу? Так, звичайно, було б добре, щоб малий і середній бізнес мав якісь канікули, якісь пільги. Але це навіть не найголовніше. Подивіться, скільки державних органів перевірки є сьогодні у нас в країні. Я можу сказати по собі: у нас на підприємствах є повноцінні відділи людей, які займаються з ранку до вечора тільки перевіряльниками. Я вже заплутався в них... І хочу сказати ще раз те, що я на засіданнях Федерації роботодавців говорив: давайте зробимо реєстр цих перевіряльників, давайте розберемося, хто ці перевіряльники, скільки разів вони можуть приходити.
Тут люди із зали показують, що це гроші, але я не буду зараз це коментувати, я скажу тільки про те, що це все ж віднімає час. І кожного разу комусь щось треба пояснювати.
Так це, уявіть, великі, великі підприємства. А тепер давайте подумаємо, що думають ці малі та середні підприємці, які збираються відкрити або вже відкрили свій бізнес.
Замість того щоб думати, як заробити гроші, як створити робочі місця, і як заплатити зарплату і боротися за ринок, він пояснює нашим державним органам, що він не слон...
Тому моє глибоке переконання, що нам треба звернути на це увагу. Якщо ми знайдемо рішення, то отримаємо дуже корисний результат. Що стосується сільського господарства, давайте подивимося, що таке сільське господарство сьогодні і в чому його перспектива.
Це 15 млн. населення, яке живе на селі. Це третина населення нашої країни.
У селі сьогодні досить багато аграрних компаній, у тому числі тих, які володіють ділянками землі від 10 тис. га і вище. Таким чином, у нас взагалі близько 80 компаній, які контролюють 5 із чимось млн. га землі.
Треба віддати належне: завдяки цим людям і цим компаніям сільське господарство у нас росте досить якісно. Ці люди беруть кредитні лінії, вони привертають гроші, тобто вони зменшують навантаження на державу. Але при цьому ми не вирішуємо головну задачу. Чому? Сьогодні в середньому компанія, яка має 10, 50, до 100 тис. га – це близько 100 чоловік. Ця компанія має нову техніку, хороше обладнання, і вона восени зайшла, зорала землю, посіяла, влітку прибрала урожай, відвезла все в порт і продала. Так! Це хороші показники для уряду, це хороші гроші, але що ми одержуємо для села? Рівним рахунком нічого.
Якщо ми подивимося на сільських жителів, то ми побачимо дві речі. Перше – що, як максимум, вони отримають свою плату за оренду землі, більше нічого, ні робочих місць, ні утримання сільрад. Я наведу приклад: от ми допомагаємо якомусь селу чи місту, але в першу чергу селу. Ми там будуємо школу, садочок, ще щось, будинок культури, стадіон, але вони не раді цьому. А чому? А подивіться на наш бюджет, вони кажуть, там максимум 50 грн., як ми будемо це утримувати? Ось ви нам це зробили, а все розвалилося, ми це утримувати не можемо, тому що у нас немає грошей, у нас немає бюджету. Тому, мені здається, що і нам як роботодавцям, і уряду треба було серйозно звернути увагу на таке питання: для того щоб створити робочі місця на селі, потрібна переробка сільгосппродукції. Нам переробка потрібна, як повітря. Я не знаю, як це зробити, тому що при такому, яке у нас законодавство, це так просто не зробити, але треба знайти якийсь стимул для тих сільськогосподарських виробників, аграрних компаній, щоб їм було вигідно поглиблювати переробку, тому що сьогодні – це переважно легке виробництво, тобто прибрали і пішли. А потрібні довгі гроші. Для того щоб були довгі гроші, потрібно вирішити два завдання: треба дати кредитування держави під прийнятні ставки, і дати певний стимул, щоб ці аграрні підприємства були зацікавлені в цьому. Тобто моя пропозиція така – максимально переглянути позицію країни, спробувати максимально перейти від експорту зерна до переробки, тому що якщо ми підемо в глибоку переробку, ми дамо досить якісну позицію селу, ми дамо якісну роботу і наповнимо бюджети сільських рад. Не буде тієї великої різниці між містом і селом, яка існує сьогодні. Адже за 20 років незалежності з карти країни зникло вже близько 300 сіл! Я впевнений, що малий, середній бізнес та сільське господарство – це єдиний шлях, який відкриває Україні неабияку перспективу і можливість розвитку свого потенціалу.
Ось з цих питань, які я дуже стисло намагався висвітлити, я хочу щоб всі висловилися. Те, що ми сьогодні зібралися в такому складі, говорить про те, що нам поодинці не вирішити проблеми, тому що у кожного свої пріоритети. Але при цьому у нас є дуже хороший орган – Тристороння рада, і, як життя показує, це не просто данина моді, європейській практиці, це життєва необхідність, це дуже важлива річ. І мені здається, нам треба посилити роботу Тристоронньої національної ради, але щоб при цьому ніхто не перетягував на себе ковдру – ні роботодавці, ні профспілки, ні уряд. Щоб не було старшого-молодшого братів, а щоб була ситуація, в якій ми перемоги ділимо порівну і поразки ділимо порівну. Ми всі працюємо на державу, ми всі працюємо на нашу країну. Сьогодні мінімум 50% економіки – це приватний бізнес, це величезна сила, і мені здається, що ми здатні і зобов'язані підставити плече уряду і державі у вирішенні цих питань.
Хочу, щоб ми до цього процесу ставилися досить серйозно, щоб це було не просто гучне слово "роботодавці". Ми повинні брати участь у всіх комісіях, в усіх управлінських процесах. Не може бюджет країни прийматися без нас, не може інфраструктура розвиватися без нас. Ми не розуміємо, як ця інфраструктура розвивається, де починається і де закінчується прийняття рішень. Бо начебто з одного боку розвивається інфраструктура, а з іншого боку ми з вами не можемо побудувати нове виробництво, тому що туди не доїхати, немає ні газу, ні води, ні електроенергії.
Це дійсно все те, що нам необхідно сьогодні. Ми розуміємо, що інакше все це залишиться порожніми обіцянками, і ми не рушимо з місця. І мені здається, слід подумати про те, як створити робочу групу. Зібрати наших фахівців, я думаю, Дмитро Миколайович, над цим треба подумати, а з Кабінету Міністрів, якщо можна, Сергій Леонідович допоміг би.
Ось, наприклад, хто з присутніх тут знає, яке рішення по ухваленню бюджету наступного року? Ось ми багато говорили сьогодні, багато задавали питань, а в мене просте питання: хто читав цей бюджет і хто розуміє, які витратні і прибуткові статті будуть в цьому бюджеті? Я думаю, що ніхто. Ось колеги кажуть, що його немає. Правильно. А якщо його немає, я ставлю запитання: як ми збираємося жити з вами в наступному році?
Ось ми на наступний рік прийдемо з вами на з'їзд. Будемо проводити наради, зустрічі, круглі столи. А як ми їх будемо проводити, якщо у нас з вами немає основного документа, на підставі якого живе вся країна. Тобто ми себе там не бачимо, ми не бачимо цього рішення ... Тому мені здається, що нам треба ставити такі питання на чільне місце, вони важливі для нас з вами.
Тому що, в принципі, ми повинні були бачити цей бюджет ще з червня, у вересні активно обговорювати, і десь до жовтня вийти на затвердження цього бюджету. Тоді – так, це був би такий всеосяжний документ країни, де і роботодавці, де уряд, де профспілки, де всі взяли участь в його складанні.
Мені здається, що ось це важливі моменти для нас з вами. І я б хотів, щоб ви підключалися до цих процесів, а не просто слухали. Проявляйте свою ініціативу, активніше включайтеся!
Є майданчик, він досить хороший, ви бачите, що ми на ньому можемо вирішувати багато питань. Але ми поки що тільки обговорюємо, ми мало поки вирішуємо. А от нам треба включитися так, щоб без нас це не працювало. Ми повинні це робити.
Велике спасибі.