22/09/2011 Інтервью журналу United World
Роблячи свою компанію сильною та конкурентоспроможною, я роблю сильною і конкурентоспроможною Україну
– Давайте поговоримо про економіку, оскільки зараз прийшов час реалізації найважливіших економічних реформ. Українська економіка починає відновлюватись після кризи. Будучи одним з провідних українських інвесторів, які галузі Ви вважаєте основними рушіями економічного зростання? Яку роль відіграло встановлення політичної стабільності?
– Стабільність політична породжує, у першу чергу, економічну стабільність. Сьогодні вибудовано чітку вертикаль влади в країні. Президент взяв на себе відповідальність за проведення реформ, поставив точні завдання. Напевно, це був єдиний правильний шлях. Тому в країні пішло все більш-менш нормально. Янукович сказав, що Україна ввійде до двадцятки розвинутих країн, він підняв планку доволі високо. Може, це надто амбіційно, але Президент України поставив ціль, до якої країна повинна йти. Це реальна ціль, її можна досягнути.
Важливо розуміти, що темпи відновлення бізнесу в Україні залежатиме і від зовнішніх факторів, від подій у світі. Україна не може бути ізольованою від процесів у світовій економіці. А якщо говорити про сильні сторони української економіки, то з часів Радянського Союзу в Україні є традиційно сильні галузі, які являють собою основу економічного зростання країни. Це хімічна промисловість, машинобудування, металургія, сільське господарство. Ці галузі економіки є експортно-орієнтованими. Наприклад, у металургії експортується близько 60-70% продукції, в хімії цей показник доходить до 80%. Тому для нас дуже важливо, що буде відбуватись у світі, і який буде ринок. Від цього залежатиме, скільки валюти отримає країна, і яке виробництво буде завантажене. Важливим на сьогоднішній день є те, що з‘явилась політична стабільність. Вона дала можливість бізнесу планувати не на рік, як раніше, а будувати плани як мінімум на 4-5 років.
– Ми бачимо чимало свідчень того, що нова адміністрація приймає нові економічні виклики. Зокрема, було суттєво змінено податкове законодавство. Що змінилось у діалозі бізнесу та держави?
– Напевно, принципова зміна – влада почала дослуховуватись до бізнесу. Сьогодні діалог між державою та підприємцями нагадує дорогу з двостороннім рухом. Президент з розумінням ставиться до позиції бізнесу, він розуміє, що не бюрократична машина робить економіку сильнішою. І Віктор Янукович зараз намагається перебудувати державну машину. Он питає, що потрібно підприємцям, і ставить задачу Кабінетові Міністрів.
І новий Податковий кодекс – це приклад успішного діалогу бізнесу і держави. Звісно, не все бездоганно в цьому Податковому кодексі, і я не з усім згоден. Але потрібно чимось жертвувати, і це нормально. Уряд вирішує свої завдання, йому треба наповнити бюджет. Бізнес має інше завдання – треба заробляти гроші, щоб далі інвестувати в економіку. І Янукович став арбітром, котрий розсудив нас, прийняв соломонове рішення. Тому Податковий кодекс – це компроміс між підприємцями і державою. Те, що бізнес був почутий – визнання належної поваги до нього. По суті, бізнес будує економіку країни. І це важливо, що вони врешті-решт почули нас.
– Group DF, яку було утворено в 2007 році, об‘єднала інтереси в паливно-енергетичному секторі, у хімпромисловлсті та в секторі нерухомості. Зараз Ви продовжуєте консолідувати підприємства азотної хімії. Яка мета їхнього об‘єднання?
– Сьогодні глобалізація у світі сягнула вельми серйозних масштабів. І розглядати Україну окремо від світової економіки дуже складно. І тут роль Group DF – об‘єднувати можливості для того, щоб Україна відновила позиції на традиційних ринках і почала експортувати нову, наукомістку продукцію. За останні роки Україна втратила ряд своїх позицій у світі. Давайте поглянемо на виробництво азотних добрив. Україна за часів СРСР забезпечувала до 17% світових потреб у добривах, сьогодні ця частка не перевищує 3%.
В Україні є шість підприємств, що виробляють азотні добрива. За радянських часів вони працювали в структурі Міністерства хімічної промисловості СРСР, продукцію заводів з усього Союзу продавали на ринок Європи та світу як єдиний виробник, і з ним рахувались. Після розвалу Радянського Союзу, в ході приватизації ці заводи купили різні бізнесмени. Тільки один завод лишився у держави, а решта п‘ять – належали різним людям. Через те що власники заводів не могли між собою домовитись, Україна програвала. Через це на внутрішньому ринку була страшна конкуренція, вона не приносила користі нікому – ні виробникам, ані покупцям.
Про зовнішні ринки взагалі забули. Кожен завод сам по собі відносно невеликий, і у світовому масштабі не є значущим гравцем. На певному етапі власники більшості підприємств зрозуміли, що треба міняти тактику. Було тільки два варіанти – чи то повністю виходити з цього бізнесу, чи то купити інші підприємства та об‘єднати їх у потужну єдину силу. Згодом всі зрозуміли, що зберегти потенціал української азотної промисловості можна тільки об‘єднавши підприємства. Але азотна хімія – це доволі складний бізнес, у собівартості виробництва добрив 70-80% – це вартість газу. Тому купувати заводи особливо ніхто не хотів. Рішення про консолідацію заводів для нас було не простим, але ми його прийняли. Ми купили чотири підприємства, склали пул. Тепер ми реалізуємо єдину стратегію і можемо вести повноцінний діалог як всередині України, так і на внутрішніх ринках.
Ми чекаємо, коли держава виставить на продаж Одеський припортовий завод. Для Групи це підприємство є вкрай важливим. Якщо всі підприємства працюватимуть скоординовано, то Україна зможе стати одним из провідних світових постачальників азотних добрив. Гадаю, ми маємо всі передумови для того, аби досягнути цієї мети.
– Таким чином, Ви контролюєте 4 найбільших виробників азотних добрив в Україні, готові брати участь у приватизації Одеського припортового заводу і плануєте посилювати позиції Групи. Як це вплине на ринок у цілому? Які перспективи у Вашого хімічного холдингу?
– Йдеться про відновлення позиції країни на світовому ринку азотних добрив. Після стрімкого розвитку галузі в 70-х роках СРСР тривалий час посідав лідерські позиції на ринку. Це лідерство було досягнуто зокрема і завдяки підприємствам, які нині працюють в Україні. Розвал єдиної системи управління завдав чутливої шкоди позиції країни на глобальному ринку азотної хімії, і, консолідуючи підприємства, ми хочемо відновити роль України на світовому ринку. Наша мета – створити крупний міжнародний холдинг, який був би серйозним світовим гравцем. Вже сьогодні наші підприємства експортують добрива більш ніж у 100 країн світу. Ми бачимо, що глобальний ринок – це настільки агресивне конкурентне середовище, що для забезпечення найкращих умов необхідно консолідувати зусилля декількох гравців. Політику укрупнення успішно проводять російські і білоруські виробники. Її мета – посилити позиції на ринку. Нині Група проводить переговори з крупним російським виробником добрив про забезпечення спільного експорту на міжнародних ринках. Зараз, коли створено сприятливий клімат для розвитку бізнесу в Україні, ми готові надалі займатись розширенням бізнесу за кордоном.
Добрива – це як наркотик для ґрунту. В своєму останньому виступі в ООН Президент України назвав сільське господарство однією з пріоритетних галузей української економіки. Україна багата на родючі землі, в країні чимало кваліфікованих спеціалістів, багатовіковий досвід роботи на землі, і я певен, що майбутнє України пов‘язане саме із сільським господарством. Величезна перевага – розташування України. Вона може постачати продукцію на ринки з населенням понад 1 мільярда людей. Тому успіх хімічної галузі тісно пов‘язаний з перспективами агропромислового комплексу, і уряд це розуміє.
Українські аграрії споживають обмежену кількість добрив не тому, що їм більше не треба. Просто їм бракує коштів закуповувати більше. В лютому цього року Прем‘єр-міністр провів зустріч, на якій був присутній Перший віце-прем‘єр-міністр, Міністр аграрної політики та продовольства, я та директори моїх заводів з виробництва добрив. Напевно, вперше від часів радянських держпланів ми разом з державами розробили план, в якому розписали – скільки українським селянам необхідно добрив. Адже цієї весни ми зіткнулись із ситуацією, коли селянам потрібні добрива, а на заводах всі обсяги виробництва вже законтрактовані, переважно на експорт. Відтак ми розробили програму на 3 роки, де визначили, як забезпечити українських аграріїв необхідними добривами з 20-процентною знижкою. Коли ми розробили цей план, і аграрії побачили реальну підтримку, ми змогли спрогнозувати, що в найближчі 3-5 років споживання азотних добрив в Україні зросте в 5 разів. Для мене це вигідно, тому що виросте внутрішній ринок. Селянам це вигідно, тому що зниження ціни дозволить їм придбати більше добрив, а значить, отримати добрий урожай. Державі це вигідно, тому що вона отримає зростання ВВП, збільшення надходжень податків і валюти. А потрібно було для цього лише сісти і домовитись! Але раніше цього не можна було зробити, тому що було 6 хазяїв заводів, кожен з них дбав про себе, і компроміс був неможливий.
– Ви знаходите підтримку держави у своїй діяльності з відновлення позицій України на ринку добрив?
– З одного боку, ми зробили добру справу, об‘єднали підприємства, скоординували їх роботу. З іншого боку, ми опинились у складній ситуації. Ми ведемо переговори з Антимонопольним комітетом. Попри те, що ми контролюємо менш ніж 50% внутрішнього ринку України, а іноземні виробники – більше третини, в Антимонопольного комітету виникає питання, і ми ведемо з ними переговори. Система виявилась не готовою до зовнішніх викликів, вона не встигає за динамічними змінами глобальної економіки. Адже за останні роки у світі дуже виросла конкуренція, збудували чимало аміачних потужностей у Лівані, Ірані, Іраку, Тринідаді. За прогнозами, до 2015 року в галузь буде інвестовано понад 80 млрд. доларів! І де є ми, Україна? Аби стати гравцем на ринку, для України, очевидно, важливо консолідувати всі підприємства. Зараз ситуація така – на внутрішній ринок заводи постачають тільки 20% добрив, які вони виробляють, решта 80% іде на експорт. Розпорошена робота підприємств призвела до того, що сьогодні Україна має частку на світовому ринку 3% проти 17%, що були 10 років назад. Виникає питання: навіщо забороняти консолідацію, якщо від неї Україна виграє на зовнішніх ринках? Ми вже маємо приклади того, як США і Росія шляхом укрупнення захищають свої економічні інтереси на зовнішніх ринках. Для України, яка експортує 80% вироблених добрив, зовнішній ринок є пріоритетом. І ми розраховуємо на розуміння цих процесів збоку держави.
– Зараз чимало держав і приватний бізнес виходять на новий рівень відносин, вони потребують одне одного. Сучасний світ диктує свої правила, і партнерство держави і бізнесу знаходить дедалі більше точок зіткнення при вирішенні питань економічної безпеки і розвитку. Ми чули про Ваші наміри спільно з урядом України створити і розвивати потужний національний титановий холдинг. Наскільки перспективним Ви вважаєте таке державно-приватне партнерство?
– Передумови для партнерства з державою є такі самі, у титановій галузі аналогічна ситуація. Росія лідирує на світовому ринку титану. Прем‘єр Владімір Путін особисто приділяє цій галузі чимало уваги, уряд Росії надає всебічну підтримку. В Україні державі складно забезпечити подібну підтримку, оскільки країна не володіє такими фінансовими ресурсами, як Росія. Через це за останні роки частка України на світовому ринку титанової губки знизилась майже вдвічі. Тому необхідно створити сприятливі умови, це стосується і антимонопольного законодавства. Україна може стати набагато потужнішою у титановому бізнесі, і ми можемо конкурувати навіть з Росією. Більш того, ми маємо перевагу – в Україні знаходиться 20% світових запасів титанової сировини. І складається парадоксальна ситуація – ми експортуємо сировину замість того, щоб продавати вже готову продукцію. Ситуацію можна змінити, якщо об‘єднати заводи у вертикально інтегровану компанію. Створення такої компанії за участі держави могло би бути прикладом ефективного державно-приватного партнерства. З одного боку, галузь гостро потребує інвестицій для оновлення виробничих ліній, для закупівлі нових технологій, які може дати приватний капітал. З іншого боку, основні підприємства галузі знаходяться у державній власності, оскільки ці заводи є стратегічними. Тому об‘єднання можливостей приватного капіталу і держави можуть дозволити досягнути глобальної мети – створення крупного світового виробника титану. Тому державно-приватне партнерство – єдина модель, що дозволить Україні модернізувати заводи, відродити промисловість та відновити позиції на зовнішніх ринках.
– Державно-приватне партнерство обмежується питаннями бізнесу?
– Ні. Більшість підприємств Group DF – це містоутворюючі підприємства, вони є центрами життя і повністю утримують цілі міста. Наприклад, у місті Армянськ у Криму живе 26 тисяч людей. З них 5 тисяч працює на нашому заводі “Кримський ТИТАН”, тобто майже кожна родина пов‘язана с цим підприємством. 70% усіх коштів у бюджеті Армянська – це податки нашого заводу. Якщо він зупиниться, люди перестануть отримувати зарплатню, бюджет – податки, це буде соціальна катастрофа. І таких підприємств у нас вісім. Ви можете уявити, яка відповідальність лежить на моїх плечах. Тому, з одного боку, тут є мої амбіції, пов‘язані із зростанням бізнесу. З іншого боку, вони збігаються із завданнями влади. Роблячи свою компанію сильною і конкурентоспроможною, я роблю сильною і конкурентоспроможною Україну.
Крім того, Група приділяє чимало уваги збереженню і примноженню людського капіталу. Йдеться про впровадження екологічних та енергоощадних програм, що допомагають зберегти чисту природу і здоров‘я людей. Ми підтримуємо розвиток науки, популяризуємо технічні науки, сприяємо запровадженню інноваційних програм. Все це інвестиції у майбутнє. У цій площині інтереси нашого бізнесу та інтереси держави збігаються.
– Торік Вас обрали на пост глави Об‘єднаного руху роботодавців, що є цілком логічним – Група є одним з найбільших роботодавців у країні. Що для вас означає це призначення?
– Для мене це було дуже складне рішення. Я ніколи не займався громадською діяльністю, не йшов у політику, не був чиновником. Коли мене запросили очолити рух роботодавців, мені сказали, що українському бізнесу потрібен лідере, який дасть імпульс динамічного розвитку економіки. Моя мета сьогодні – налагодити максимально ефективний діалог бізнесу з профспілками і державою. Сьогодні це є вкрай важливим питанням для України, однакове розуміння цілей гарантує стабільний розвиток бізнесу та країни.
На цьому посту я ініціював взаємодію між наукою та бізнесом, щоб українська економіка активніше впроваджувала інноваційні рішення. Якщо 20-25 років тому частка країни на світовому ринку високотехнологічної продукції складала близько 7%, то сьогодні – менше 1%. Ми сподіваємось, що вирішимо цілий комплекс проблем, що накопичились за останні десятиліття. Сьогодні необхідно відродити престиж робочих професій, підвищити якість технічної освіти. Необхідно максимально ефективно використовувати науковий потенціал. Сьогодні наука не має доступу до реального сектору економіки, до підприємств. Ні бізнес, ані держава не фінансують впровадження інновацій. Тому утворюється прірва: вчені створюють, але нічого не впроваджують. З другого боку, є підприємства, яким життєво потрібні ці інновації. Дуже важливо вибудувати відносини бізнесу і держави в цій сфері теж.
Я підписав два меморандуми про співпрацю, один між Об‘єднаним рухом роботодавців і Асоціацією ректорів технічних ВНЗ України, другий – між Group DF та провідним технічним університетом України – Київським політехнічним інститутом. Ми, роботодавці, також пообіцяли вченим посприяти закріпленню на законодавчому рівні системи, за якої вони зможуть отримувати гідну винагороду за впровадження інновації. Крім того, ми розпочали переговори про оновлення технічної бази, тому що майже всі лабораторії, що є у технічних ВНЗ, серйозно не оновлювались ще від радянських часів.
Ще один важливий момент. Після розпаду Радянського Союзу в нашій системі освіти відбувся перекіс. Ми маємо чимало менеджерів, є багато юристів. Часто молоді люди закінчують інститут і опиняються на вулиці, тому що роботи немає за отриманою спеціальністю. При цьому, нам бракує зварників, ми не маємо технологів, інженерів, майстрів виробництва, фактично зруйновано систему підготовки спеціалістів робітничих професій. От і виходить, що держава гроші на освіту витратила, а ці люди реально нікому не потрібні, вони не потрібні економіці. Така проблема є не тільки в Україні, те саме відбувається в багатьох державах. Наше завдання – змінити ситуацію в нашій країні.
Якість шкільної освіти теж потрібно підвищувати. Тому цього року ми почали системно займатися підтримкою хімічної освіти в школах. Першими, кого ми підтримали, стали призери всеукраїнських олімпіад з хімії. Для вчителів, які їх підготували, ми встановили іменні стипендії. Крім того, школам, де навчались ці юнаки й дівчата, ми подаруємо сучасні хімічні лабораторії. Також ми підтримуємо українську команду на Міжнародній олімпіаді з хімії. Цього року наші учні дуже гідно представили Україну й привезли із змагань чимало нагород. Гадаю, кожен з них зробить неабиякий внесок у розвиток хімічної науки і галузі.
– Group DF реалізує масштабні програми у сфері корпоративної соціальної відповідальності. На додачу до цього, Ви також особисто підтримуєте ряд доброчинних ініціатив, таких як Українська програма в Університеті Кембриджа. Розкажіть, що Вас спонукало до підтримки цих ініціатив?
– Підтримка Української програми в Університеті Кембриджа для мене є абсолютно природною. По-перше, я є українцем. Я тут живу, тут живе моя сім‘я, я в Україну вклав великі кошти як інвестор. Тому мені не байдужа доля нашої країни. Для мене дуже важливо, щоб Україна розвивалась, щоб її знали та поважали у світі. Що про Україну знає світ? Для мене важливо, щоби про Україну у світі знали більше, знали про наших людей, про нашу багату культуру. Я не випадково обрав саме Університет Кембриджа. Цей університет за 800-літню історію накопичив велетенський досвід у вихованні лідерів та видатних учених. Сама атмосфера сприяє новим науковим здобуткам. В Університеті вже тривалий час діють програми з вивчення культури й мови цілої низки країн наприклад, Росії, Польщі. Але такого напрямку як україністика я тут не побачив, і мене це дуже засмутило. В 2008 році ми запустили Українську програму в експериментальному режимі. Спочатку студенти Кембриджа вивчали українську мову і культуру, пізніше в рамках Української програми почали проводити фестиваль українського кіно, творчі вечори вчених-україністів. Сьогодні Українська програма в Кембриджі стала потужним культурним центром. Тепер щороку українську мову і культуру в Кембриджі вивчає близько 50 студентів з різних країн. Наша співпраця з Кембриджом забезпечила існування Української програми на багато прийдешніх поколінь. З 2010 року Українська програма працює на постійній основі. Цю новину дуже позитивно сприйняли і в Україні, і за її межами.
Я не планую зупинятись на досягнутому. У цьому році починає працювати Українська стипендіальна програма, і вже восени талановиті студенти з України почнуть навчатися у Кембридже, щоб отримати ступінь магістра. Я переконаний, що й українська програма в Кембриджі, і навчання українських студентів у цьому університеті принесе Україні величезну користь.