09/12/2010 Інтерв'ю журналу "Фокус"

Містер Ф

Один з найбільш непублічних бізнесменів країни вирішив вийти з тіні. Власник Group DF розповів Фокусу про війну Тимошенко із ним, приховані пружини російсько-українських газових угод і дружні відносини з представниками нинішньої влади.

Офіс компанії Дмитра Фірташа розташований на 31-му поверсі престижного столичного бізнес-центру «Парус». Кожного дня найзагадковіший бізнесмен України буквально витає у хмарах. Він вже легенда українського бізнесу і політики, хоча і дуже неоднозначна. Власник Group DF, до якої входить ряд хімічних і титанових підприємств, більше відомий завдяки своїй компанії «РосУкрЕнерго» (РУЕ), яка довгі роки була активним учасником газових угод Росії та Україні. 

Бородатий чоловік встає з добротного шкіряного крісла і без церемоній представляється: «Діма». Він дружелюбний і вельми відвертий. В ході бесіди Дмитро Фірташ зізнається, що не дуже любить давати інтерв'ю. Але доля змусила його захищатися, тому в 2009-му він прийшов до телестудії, а зараз зважився зайняти першу у своєму житті громадську посаду.

- Чи можна розцінювати те, що ви очолили об'єднання роботодавців України і стали співголовою Національної соціально-економічної ради при президентові, в якості вашого першого кроку в публічну політику?

- Я політикою не займаюся. Це громадська посада. Рух роботодавців дозволяє мені захищати інтереси бізнесу та власні інтереси. Під ними я розумію інтереси моїх підприємств і тих десятків тисяч людей, які зі мною працюють. Згадайте ситуацію з «Рівнеазотом» під час прем'єрства Юлії Тимошенко (за розпорядженням екс-прем'єра в 2009 році на завод припинили поставляти газ. - Фокус). Завод стояв кілька місяців, весь цей час ми платили заробітну плату - важливо було зберегти колектив. І я вдячний Об'єднанню роботодавців - вони тоді завод захищали. Ситуація була непроста: з політичної точки зору підставляти мені плече було невигідно. Але вони подумали, що всьому є межа. Вони зрозуміли, що Тимошенко боролася не зі мною, вона боролася з людьми. Що таке «Рівнеазот»? Це понад 4 тисячі працюючих людей, містоутворююче підприємство. Тому я завжди кажу, що не важливо, як називається компанія і в якому будинку вона розміщується, все залежить від конкретних людей. Моя цінність - це люди, тому що з людьми ти можеш перевернути все. Без людей, без команди ти нічого не можеш зробити.

«Я газом не займався до 2001 року»

- Юлія Тимошенко вела з вами справжню війну. Ви можете розповісти, в чому причина цього конфлікту, адже суспільство досі не знає всіх подробиць ваших відносин.

- У мене з нею не було жодних відносин. Люди, з якими я пропрацював багато років, не змогли знайти пояснення, чому вона обрала мішенню саме мене. Я їй не конкурент на політичному полі, я з нею ніколи не вів бізнес, не ділив ніяких грошей. Викладу свою версію.
Я вважаю, що Тимошенко - невдалий бізнесмен і невдалий політик. Моя думка, і я це раніше говорив їй в тому числі, - що вона рано чи пізно закінчить погано. Всі, хто з нею починає, закінчують погано. Приклад - Павло Лазаренко (прем'єр-міністр України в 1996-1997 роках, засуджений у США до тюремного ув'язнення за фінансові зловживання. - Фокус). А сама вона ніколи ні за що відповідальності не несе, завжди відповідає хтось інший. Всі забувають про це, але факт, що коли Тимошенко в 2005 році стала прем'єр-міністром, вона ще була в розшуку Інтерполу. Вона боялася, у неї був величезний багаж проблем. Вся країна знала про це. Тимошенко заробила гроші на Україну. І борги країна за неї віддавала. А боргів вони з Лазаренком створили, якщо ви пам'ятаєте, близько 2 млрд. доларів. З яких практично половина - її борг.
 

- Що значить «її борг»?

- Хоча Тимошенко називали газовою принцесою, слово «газ» вона розуміла так, як я розумію медицину. Її розуміння зводилося до того, щоб разом із Лазаренком вибудувати схему, за якою вся країна стане за них розплачуватися. Вона використовувала владу в інтересах свого бізнесу. ЄЕСУ повністю контролювала поставки газу в Україну, використовувала сумнівні бартерні схеми. У результаті такої роботи в ЄЕСУ з'явилася маса боргів перед «Газпромом», які завдяки прем'єр-міністру Лазаренко таємно, за спинами у мільйонів людей, перевели на українські заводи і на НАК «Нафтогаз». По-тихому підписали акти, і борги приватної компанії ЄЕСУ стали державними. Якщо говорити про мене, то я вважаю, що Тимошенко потрібно було позбутися негативного іміджу газової принцеси, його треба було на когось перевантажити. Це коли кричать «Лови злодія», тому що треба піти. Я не знаю, що у неї вийшло, але різниця тільки в одному: за мною є правда, а за нею ніколи правди не було. Я взагалі переконаний, що якщо за тобою є правда, за тобою успіх.
 

У 90-х Дмитро Фірташ почав розвивати бізнес в поширеній тоді ланцюжку «газ в обмін на продовольство», займаючись постачання продуктів до Туркменії. У 2001 році Фірташ заснував компанію EuralTransGas і незабаром зайняв монопольну позицію в поставках туркменського газу в Україну.
 

- Ви говорите про схеми Тимошенко, але ваш EuralTransGas теж працював за бартерними схемами?
 

- Хочу вам нагадати, що в 90-му році ми всі опинилися на вулиці. Ні країни, ні прапора, ні гімну. І ми, нікому не потрібні. Йди і роби, що хочеш. Я, як і всі, торгував, продавав, купував. Якщо я скажу, що приїхав до Москви зі 100 доларами, ви мені повірите? А я приїхав. І всі великі бізнесмени сьогоднішні - вони всі там же були. Хто квитки продавав, хто ще щось. Але в мене, на відміну від Тимошенко, не було підтримки у вигляді державної машини. Наприкінці дев'яностих Бакай, Макаров з «Ітерою» (голова ради директорів ТОВ «Нафтогазова компанія« Ітера ». - Фокус) і Тимошенко з ЄЕСУ вже ділили карту країни на трьох. Мене в цій компанії не було. Я газом не займався до 2001 року.

- А як же поставки продуктів у Середню Азію в обмін на газ?
 

- Коли я займався поставками в Туркменію, я був не на ринку газу, а біля нього. Я займався поставками продовольства.
 

«Тимошенко допомогла« Газпрому »
 

- Тимошенко неодноразово звинувачувала Вас у зв'язку з Семеном Могилевичем, який вважається кримінальним авторитетом. Буквально напередодні нашої зустрічі WikiLeaks опублікував звіт американського посла про те, що ви самі визнавали своє знайомство з цією людиною. Що вас із ним пов'язувало?
 

- Могилевич - це не моя проблема. Він - найбільша проблема Тимошенко. Хто роздував цю тему? Вона і Макаров. Два союзника, які чітко розуміли, з ким мали справу. Коли директора «Ітери» убили в Києві, прем'єром був Лазаренко, і ЄЕСУ тоді воювала з «Ітерою». У 2005 році Тимошенко прийшла до влади і почала розповідати про те, що я - мафія, я - з Могилевичем. Якби я був з Могилевичем, навіщо в такому разі під час прем'єрства Тимошенко і роботи Турчинова головою СБУ були знищені всі папки по Могилевичу? У цих документах були всі явки, зустрічі, домовленості, якісь прослушки, очевидно. Мене там немає і бути не могло. Бо тоді я був занадто маленьким. Я шукав, де заробити 100 тисяч доларів, тоді як вони вже продавали газ на мільярди.
 

У новій історії України було дві газові кризи. Взимку 2005-2006 років, коли Росія оголосила про перехід на ринкові ціни на газ, і взимку 2008-2009 років, коли в результаті підписання прямих угод Москви і Києва РУЕ видавили з цього ринку.
 

- Ви не будете сперечатися з тим, що в січні 2009 року, коли «РосУкрЕнерго» витісняли з газового ринку, разом з Тимошенко в парі зіграв Путін? Ваше усунення з газових схем було б неможливим без схвалення Кремля.
 

- Путін не комерсант. Він не купує і не продає бізнес. Він займається політикою. Це не Путін допоміг Тимошенко. Це вона допомогла «Газпрому». Найголовніше: поки була РУЕ, не можливо було політично впливати за допомогою газу на Україну. У «Газпрому» і України не було прямих контрактів. Навіть якщо який-небудь конфлікт виникав, то з ким «Газпром» міг воювати? З «РосУкрЕнерго». У чому була сила РУЕ? У нас частки з «Газпромом» були 50 на 50. Якщо я не підписуюся, то нехай там всі хоч танцюють - нічого не буде. Якщо і друга сторона не готова підписувати, то теж нічого не буде. Тому що я знав, з ким маю справу. З державою боротися неможливо. Я чітко розумів, що моя сила в документах, у праві. Акціонерну угоду з «Газпромом» було підписано за нормами англійського права. Якби «Газпром» розірвав хоч один контракт, я боюся зізнатися, скільки б вони мені повинні були заплатити. Тому вони були змушені знайти інструмент, за допомогою якого можна було розірвати ці домовленості.

- Навіщо «Газпрому» треба було прибирати РУЕ з ринку?

- Контракти РУЕ були укладені до 2027 року. Кому вони були вигідні? Україні. Україна мала гарантовані обсяги середньоазіатського газу до 2027 року - 62 мільярди кубів на рік. Хочу нагадати, тоді була криза, і «Газпром» скоротив видобуток газу на 140 мільярдів кубів. Як ви думаєте, від хорошого життя? Або в Росії скоротилося споживання? Ні - скоротився експорт. Зрозуміло було, що ціни вище 180 доларів не буде. РУЕ експортує туркменський, узбецький, казахський газ, всі договори підписані. А «Газпрому» треба було кудись подіти свої обсяги газу.
Україна - це величезний ринок. Це 50 мільярдів кубометрів покупного газу. У нормальному стані Україна бере 75 мільярдів. З них 20 - власного видобутку та решту купує. І що робить Тимошенко? Вона блокує зовнішню діяльність РУЕ. Вона дає Міністерству економіки вказівку заборонити «Нафтогазу» виплачувати мені гроші. Не купувати в мене нічого. Я не можу ввезти й експортувати газ. Поставки припиняються. Вона їде до Москви і привозить звідти прямий контракт з ціною 375 доларів! Але тоді в Німеччині було 265 доларів! І з 300% штрафних санкцій за недобір газу! Це величезний, нереальний відсоток. Таке категорично не можна було підписувати! Якщо взяти цей контракт, то там написано все те, що потрібно «Газпрому». І немає нічого з того, що потрібно Україні. Ще приклад: Україна відповідає за закачування газу в сховища. Хочу нагадати - до газових контрактів Тимошенко за це відповідали і платили «Газпром» або РУЕ. Відповідали за всі виходи, за весь тиск. А це чималі гроші. При цьому «Газпром» абсолютно не відповідає за те, скільки газу повинен прокачати через територію України. Тимошенко не зі мною боролася. Вона воювала з Україною, вирішуючи свої проблеми. Вона була в ситуації, коли їй треба було виконувати чужу волю. І в підсумку дуже сильно нашкодила Україні.
 

- Чому такі домовленості було підписано?
 

- Згадайте 2005 рік. Тимошенко стає прем'єром. Її перша заява: ми не можемо купувати дешевий газ, ми повинні перейти на європейські ціни. Це при тому, що в України до кінця 2009 року газ по 50 доларів за тисячу кубометрів. І ми б до початку 2010 року купували газ за цією ціною. У 2005 році Тимошенко розриває всю стару базу контрактів. Для чого? Щоб звільнити «Газпром» від зобов'язань поставляти газ до кінця 2009 року по 50 доларів за тисячу кубів. Свого часу президент Кучма прив'язав «Газпром» цими зобов'язаннями на стільки жорстко, наскільки міг.
Росії це невигідно. Якщо Росії це невигідно, то Україні вигідно. Країна отримує дешевий газ, який означає для неї дуже багато. Це суттєве для нас із вами питання - це газ для хімії, металургії. Україна орієнтована на експорт - чим дешевше у нас газ, тим більше ми конкурентоспроможні в Європі. Питання - чи потрібно розривати ці договори? Ніколи в житті! Але прем'єр Тимошенко розриває контракти, які робили Україну сильною. Нагадую історію: Юлія Тимошенко перебуває в розшуку Інтерполу. В 2005 вона стає прем'єром, розриває договори, і відразу ж Росія списує 600 млн. доларів боргів компанії ЄЕСУ і випускає з в'язниці частину російських генералів, які сиділи у справі, пов'язаній з Тимошенко. Чому? Тому що всі контракти анульовані, і в четвертому кварталі 2005 року Україна має переходити на європейські ціни.
 

- Але ж саме завдяки кризи 2005 року РУЕ вийшла на ринок. Як, на вашу думку, це відбулося?
 

- Підходить до кінця 2005 рік. Україна добровільно відмовилася від усього, що мала, і не підписала натомість нічого нового. Ціна на нафту зростає - будь добрий плати 300 з чимось  доларів за тисячу кубів. Росія не має перед Україною зобов'язань, у «Газпрому» немає навіть контракту з країною. Починається скандал. Тимошенко це вигідно? Вигідно. Якщо Ющенко програє цю сутичку і «Газпром» перекриває газ, то тоді його вперед ногами виносять із кабінету і він стає політичним трупом. Кому ще це вигідно? «Газпрому». Тому що Ющенко Росії не підходить ніяк - він їм ось де стоїть (робить характерний жест, хапаючись за шию. - Фокус). Починаються розбирання. «РосУкрЕнерго»  не має відношення до подій. Ми як поставляли середньоазіатський газ, так і поставляємо. 2005 закінчується. Нових газових контрактів в України немає. Загроза відключення газу дуже реальна.
На той момент єдиною компанією, яка могла підставити плече Україна, була «РосУкрЕнерго». Вона мала чинні контракти, транзит, обсяги газу. Звичайно, мені було не все одно як українцеві і як бізнесменові. В Україні працюють заводи, в які я вклав серйозні гроші. Переговори про нові контракти проходили жорстко. Ця війна була нам не потрібна. Навіть ціною втрат. Було прийнято рішення, що частина грошей РУЕ заплатить за Україною, за рахунок продажу газу в Європу. Я поділився грошима з країною, але Україна змогла уникнути газової кризи, а в результаті і мої заводи могли нормально працювати. А Тимошенко продавала інтереси України і викуповувала в Росії свої проблеми. Наступний крок Тимошенко зробила в 2009 році, і на цей раз наслідки для України були ще важчими.
 

- Що ви маєте на увазі?
 

- Невиправдано високу вартість газу для України і як наслідок - підвищення цін і для населення, і для промисловості. Крім того, Тимошенко втягнула країну в міжнародні судові розбирання. І чисто математично ціна питання була більше 5 млрд. доларів. У Стокгольмі суддя ставив запитання: «За якою ціною відшкодовувати вартість газу?». А ціна в Україні на той момент - 450 доларів. Потрібно було доводити, за якою ціною НАК повинен повертати борг? Ні. Але я не став вимагати гроші. Ще раз повторю, моя позиція дуже зрозуміла. Я не альтруїст, але я українець, я інвестую в українські заводи, для мене важлива країна, люди, з якими я працюю. Тому повернення боргу газом було єдиним прийнятним компромісним варіантом.
 

Під час газової війни 2009 року Юлія Тимошенко за схемою переуступки боргу РУЕ «Газпрому» забрала на баланс «Нафтогазу» 11 млрд. кубометрів газу з підземних сховищ. Газ належав РУЕ. Компанія подала на «Нафтогаз» до Стокгольмського арбітражу. І на початку цього року виграла справу.
 

- Розкажіть про домовленості з «Нафтогазом» і «Газпромом» щодо розділу газу, який Вам повинні повернути. Куди цей газ піде?
 

- Стокгольмський суд ухвалив: відновити все як було, повернути на початкові позиції базу платежів і витрат. У РУЕ боргів було 1,7 млрд. доларів «Нафтогазу» за підземні сховища, ці гроші вже повернули. Більше того - «РосУкрЕнерго» заплатила «Нафтогазу» 450 млн. доларів за транспортування і за підземні сховища за той час, коли компанія не могла користуватися газом, коли фактично вкрадений газ знаходився в ПСГ (підземні сховища. - Фокус). Тобто НАК «Нафтогаз» заробив ще 450 мільйонів доларів. Що вийшло? НАК взяв 1,7 млрд. доларів, додав 450 мільйонів. У підсумку РУЕ заплатила Україні 2,15 млрд. доларів. І «Нафтогаз» купив у «Газпрому» необхідні обсяги за пільговою ціною 230 доларів за тисячу кубів. Також «РосУкрЕнерго» заплатила «Газпрому» 810 млн. доларів. НАК повинен повернути РУЕ 12,1 млрд. кубометрів газу. Крім того, «Газпром» у результаті підписав з НАК угоду про транзит на п'ять років і частково вніс передоплату. Україна прив'язала «Газпром» до конкретного транзиту. А тепер каже: якщо не будеш давати в рік 112 млрд. кубів транзиту, гроші будуть списуватися. Тепер Україна замість 80 млрд. кубів транзиту на рік матиме 112. Україна нічого не втратила, тільки отримала.
Газовий баланс України збережено. Україна отримала велику суму. «Нафтогаз» не зазнав жодних втрат - Україна отримала найдешевший газ. При цьому отримала ще оплату за ПСГ і гарантований транзит на 5 років по 112 млрд. кубометрів газу - те, чого не змогла добитися Тимошенко у своїх газових контрактах. Я вважаю, це ідеальна угода для України.
 

- Виходить, що тепер РУЕ повністю вийшла з газового бізнесу?
 

- Так.
 

«Сотні людей вклали великі гроші в цю країну»
 

- Коли Тимошенко говорить про газовий конфлікт, вона згадує не тільки Вас, але і голову адміністрації президента Сергія Льовочкіна, голову СБУ Валерія Хорошковського, голову Мінпаливенерго Юрія Бойка. Які відносини Вас пов'язують із цими людьми?
 

- Спочатку про Валерія Хорошковського. Він був керівником митниці у січні 2009 року. Я знаю, що коли Тимошенко його покликала і оголосила, що треба розмитнити газ «РосУкрЕнерго», він сказав їй одну просту річ: «Це кримінальний злочин. І Фірташ тут ні при чому. Я напишу заяву й піду ». Це він і зробив. Він же не мене захищав. Це була його суто людська позиція.
 

- Захищати він Вас почав пізніше, коли став першим заступником голови СБУ.
 

- Він сказав Тимошенко і говорив це публічно: «Власність повинна бути власністю. Ви можете воювати з Фірташем, з ким хочете. Але ми не можемо створити прецедент відбирання власності за підробленими документами ». Він розумів, що після таких дій уряду ця країна коштуватиме нуль. І це розуміли всі. Десятки, сотні людей вклали великі гроші в цю країну, в свій бізнес. І нам вартість країни важлива. А Тимошенко все одно, тому що вона ні копійки не вклала в Україну. І між нею і нами величезна прірва. Ми вкладаємо в країну свої гроші. І тут живемо.
 

- А які у вас стосунки з Льовочкіним?
 

- У мене з ним дуже хороші відносини. Із Сергієм Льовочкіним ми дружимо багато років.
 

- Правда, що з Юрієм Бойко у вас був спільний бізнес?
 

- Не було. Коли його призначили в НАК головою, тільки тоді я з ним познайомився. Ви не повірите де. У туркменського віце-прем'єра в кабінеті. Я проводив у Туркменії і Середній Азії з місяця три тижні. Я жив там. І свої гроші там заробляв. Я не сидів у Москві або Києві в кафе. Я в полі сидів, у пісках. А Бойка ніколи в житті до цього не бачив. Загалом, мені подзвонили і попросили заїхати. Заходжу до кабінету. Мені кажуть: познайомся, ось голова «Нафтогазу» з України. Бачу, стоїть хлопець. Молодий, дуже серйозний. Подивився на мене так суворо. Я його ще жартома запитав: «Я вам щось винен?» Ось це була перша з ним зустріч.
 

Після президентських виборів зміцнилися, принаймні, економічні позиції Дмитра Фірташа. У серпні він купив у депутата від Партії регіонів Миколи Янковського найбільший хімічний концерн «Стирол».
 

- Навіщо вам знадобилося це підприємство?
 

- Це рішення приймалося в дуже складний період. У 2009 році прем'єр Тимошенко накрутила ціну на газ для українських хіміків і при цьому не поставила загороджувальні мита. І весь російський продукт ринув сюди. Ми, власники великих хімпідприємств, зустрілися, поговорили і прийняли рішення: станемо дотувати власні підприємства, кожен з нас буде в місяць втрачати від 3 до 5 мільйонів доларів. Інакше доведеться порізати заводи на металобрухт. Ми захищали країну і людей, які на нас працюють. Так ми протрималися весь 2009 рік. Українські хімічні заводи вистояли, але все одно Росія отримала 35% українського ринку хімії. Але дотувати, на жаль, могли не всі. Великий російський холдинг «Сибур» в цей період хотів купити «Стирол». Ми повинні були захищати український ринок. Я запропонував «Стиролу» кращу ціну і купив це підприємство. Я розумів, що треба концентрувати потужності і викуповувати тих, хто не може встояти. У підсумку Україна зараз гравець на ринку хімії і має в цьому напрямку гарні перспективи.
 

Крім хімії, Фірташ займається титановим бізнесом. В Україну вже не один рік точаться розмови про те, що необхідно організувати єдиний державно-приватний титановий холдинг. Тепер втілювати ці плани в життя, схоже, буде саме Фірташ.
 

- Ви плануєте разом з державою організовувати титановий холдинг?
 

- Сьогодні ситуація на ринку така. Російські підприємства - найбільші гравці, але у них немає своєї сировинної бази. Вірніше є, але поки вони її розроблять, вартість буде космічною. Вони сидять повністю на сировину українських ГЗК. Ось вам черговий приклад. Ми побудували в Міжрєчинську  ГЗК і в жовтні цього року відкрили його. Два роки я його не міг запустити, тому що уряд Тимошенко не давав можливості відводити землю. Я з Африки возив на свої заводи ільменіт! Звичайно, російській титановій промисловості не вигідно, щоб Україна була помітним гравцем на титановому ринку.
У держави України є титанові активи. Кілька слів про їхній стан, щоб ви розуміли. «Сумихімпром» - 1,2 мільярда гривень боргів, якість продукції не висока, завод фактично зруйнований. Запорізький титано-магнієвий комбінат - та ж історія: 800 мільйонів гривень боргів, виробляє 8 тисяч тонн губки, з якої половину треба викинути, бо вона некондиційна.
І подивимося тепер на завод «Кримський титан», де я акціонер разом з державою. 105 тисяч тонн виробництва двоокису титану. І найближчим часом доведемо до 140. Якість у нас ідеальна. Коли я зайшов на завод, він виробляв всього до 40 тисяч. Мало того, я у свій час запросив 7 фахівців з Європи. Ці 7 людей два місяці вивчали ситуацію на заводі, підготували план. За 300 мільйонів доларів можна було підняти виробництво. Я туди вклав гроші, ми дали якість і завоювали ринок. Сьогодні неможливо без моїх підприємств (без заводу, без ГЗК) створити якісний титановий холдинг. І без державних, безумовно, теж, але в них ще потрібно вкласти величезні гроші. Навіть під час оренди ми вклали в ГЗК сотні мільйонів гривень.
Якщо говорити про плани, вся титанова програма - це від 2 до 2,5 мільярдів доларів інвестицій. Тільки в житомирське родовище «Стремигородське» треба вкласти 450 мільйонів доларів. «Сумихімпром» ми хочемо вивести на 160 тисяч тонн двоокису титану. Ми маємо намір модернізувати стару лінію на 40 тисяч тонн і поставити дві нові по 60 тисяч. ЗТМК - хочемо робити від 24 до 30 тисяч тонн губки і 180-200 тисяч тонн шлаку. Ми ведемо переговори про те, щоб купити заводи в Європі, це дозволить нам зайняти європейський майданчик. Ми також думаємо про титановий проект в Індії. Я хочу стати гравцем на ринку титану і вивести в гравці Україну.